Намокли в вітру дужі крила,
Як побороть оцю біду?
Йому літать тепер несила,
Як навести у цім ладу?
Як тут зігріти тіло й душу?
Враз погляд кинув на вікно.
Сумую - в цім признатись мушу,
Про це він думав вже давно.
Заліз в відчинену кватирку,
У хаті тепло, тиша, спокій.
Залюбувала ця картинка,
Його життя на це не схоже.
Ледь блима вогник на столі,
Кидає дощ в вікно краплинки.
Відчув нещасним на цім тлі...
Пройшов кімнатою навшпиньки.
Як заспокоїть тут себе,
Відкинуть всі собі докори?
Ясніє небо голубе,
Качає вітер легкі штори...
Сумління більше не шкребе...
Воно в житті так і буває: поки не побудеш в тому, що турбує тебе, манить, не попробуєш - доти не заспокоїшся.
Прекрасний вірш, дуже сподобався. Спасибі за чарівну мелодію дощу.
Гарно та зворушливо, дорога Надюшко!
Сум нехай нікого не бентежить,
Радість усім весна принесе.
Зелена порадує мережа,
У всьому показує себе.
Море Вам натхнення та плідної Музи!