Скільки життя, скільки подихів, скільки хвилин?
Скільки у тих витікаючих з черепа дір?
У коридорах і досі відлуння картин,
Що намальовані кимось... І лілій, і гір...
Скільки пунктирів і криків, сіріючих фарб?
Скільки розірваних суконь і битого скла?
Риючи досі ніхто не натрапив на скарб,
Досі й не розуміючи що ж це за гра,
Де, мов фігурку на полі, їдять лиш для ходу,
Де перемелять і викинуть, ніби за так,
Де заберуть наймізернішу, та нагороду,
Де мідний смак на губах означає лиш смак...
Скільки тих дотиків, щоб лише в межах тарифу,
Того, що грубо тримає в лещатах сім'ї?
Він, всіми кинутий, тихо померши від тифу,
Навіть не зміг пригадати обличчя її...
Скільки життя? Скільки подихів? Скільки хвилин?
Скільки тих дотиків? Скільки тепла чужих тіл?
У коридорах лиш рамки від знятих картин...
Макларен сьогодні взяв більшість проїханих кіл...
