Сидить засмучений мій кіт,
Надвір сьогодні не пускаю.
Побитий вчора він прибіг,
І знову битий буде- знаю.
Із жалем дивиться в вікно,
Бо киця там його чекає.
Його ще діти - всі рядком,
Татуся теж всі виглядають.
Це всі його, на нього схожі,
Тут жодних сумнівів немає,
Коти все знають, їм байдуже,
У холодочку всі дрімають.
Ну як знайти коту тут вихід?
І раптом тут прийшла ідея:
( Для цього є важливий привід),
Щоб заспокоїть свою фею.
Присів за стіл, листок паперу,
Перо, чорнильниця при нім.
Щоб заспокоїть йому нерви,
Втікли десь миші, як один.
Напише він рідні поему
Про те, як любить він усіх.
Що має він гірку проблему,
Зробив учора тяжкий гріх.
Побився ввечері з котами,
За це хазяйка покарала,
Вже будуть діти сиротами...
Сльоза в очах його заграла..
.
Про щось писав мій любий кіт,
Неважко все це зрозуміти.
Для нього став вже інший світ,
Та як тепер він буде жити?
Кота мені так стало жалко:
Іди, мій котик, погуляй.
Свою сім"ю ти любтш палко,
Хорошим будь - пообіцяй...
Чудово про життя кота! 
Весна в знаки дається...напевно часто серце б'ється,невгамонні душевні почуття! 
