Виїхала за межі міста…Простір…Тиша…Все до біса набридло. Шукаю себе? Гину у власних сумнівах. Повертаюсь додому. Ніч дарує натхнення. Творю…Це як крик душі. Вихід безнадії назовні. Настає полегшення, тимчасова ейфорія і падіння у безодню.
Прокидається новий день. А я засинаю…Зникаю з карти цього світу… З гарантією повернення.
Прокидаюсь…у реальність, де не знайшла себе. Та байдуже! Це – стан мого існування у боротьбі визначеності власного життєвого шляху й обставин, які завжди проти…Я звикла.
