Дивлюсь у дзеркало води,
зображення дивує,
На небі місяць молодий і не старий,
палає сяйво, в палких вогнях зоря сумує...
Дивує те, чому я сивий став, сліпий...
Дивлюсь як крига охопила тиху ніч,
зухвала та кремезна.
Дивуюсь, чом душа людська прозорая мовчить...
Мабуть замерзла.
І кожен день все більше запитань,
до відчаю, до втоми.
І кожна мить магічних сподівань
в мантричних мандрах оми.
