Інколи моя нудна поезія якось стає пророчою
В негативному плані звичайно, авжеж.
Любий, не завжди все відбувається так, як ми того хочемо,
Я причина і наслідок штормів, пожеж.
Зможеш, то пробач, переступаючи через шаблони з догмами,
Чи геть вистав за двері хоча б до весни.
Може і тоді вже перестану писати або подохну я,
Ну а зараз ти краще візьми і засни.
Буде в сновидіннях незрівнянних до тебе вона являтися,
Та єдина, кохана, з найкращих людей;
Впевнена, що щастя є твоєю з заслужених цінних власностей,
Безперечно, вона до добра доведе...
... В дзеркало дивлюсь на себе й думаю: "може мене все ж про`клято?
Може просто замало любові, тепла?"
Дивишся у душу, я мурахами криюсь від того погляду,
Тобі подумки шлю і бажаю всіх благ.
Знаєш ти чи ні, я ж називала тебе своїм диво-Лондоном?
Ти ж мене й не назвав Барселоною мрій.
Буду я тобою в цім житті не цілована разу жодного,
І ніколи, нізащо не будеш ти мій!
Знаєш ти чи ні, що маніячка й поетка - слова-синоніми,
Хтось з них падає вниз, хтось зліта в височінь,
Годі дивуватись, чому рими такими стають мінорними,
Тут єдине, що варто сказати: "амінь".
Інколи моя сумна поезія якось стає пророчою
Й сексуальною надто чомусь восени.
Любий, ну давай, тікай, хрестися, я ж точно тебе зурочила,
Та спочатку мене ти від себе звільни.
26.10.2019
