|
Він землю їв геть зрошену сльозами...
Як виє вовк, так вив над тілом дідо -
Здригався мозок хто те чув із тої гами -
Бо так не виють звірі — що там люди
Якщо Він є, який понад усіми,
Якщо за людство ціле Він страждав:
Як допустив убивство він дитини
Яку так щиро, віддано чекав?
За що? В її короткий вік
Він дарував безвинній і безгрішній,
Від самого народження прирік
На муки, що не мав і сам Всевишній...
А поруч, біля свіжої могили,
Один-однісінький, мабуть іще з учора,
Сидів у однострої хлопець сивий
І мовити не міг навіть півслова.
Як обеліск було його обличчя
Хто тут лежить в землі у чорній сажі?
Чия душа далеко в небо кличе?
Ті очі мармурові то не скажуть.
Ще трохи далі, біля старої калини,
Уся у чорному, з букетом свіжих квітів,
Стояла мати на могилі сина -
Немов Марія в Новім Заповіті
Стояла і співала колискову:
Спи мій синочку... Хай тобі насниться
Щаслива доля і життя чудове,
І рідна хата й батьківська криниця...
______________________________
Далеко звідси в владних кабінетах
Де совісті бракує, а не слів,
Один із тих, що вІсять на портретах
Пандори скриню у жадобі відчинив
Для підлих - бізнес, а для людства - горе
Війна - це біль, убиті друзі, діти,
Кров, жах, біди безмежне море -
Змарніле поле мертвих свіжих квітів
Разом з життям під руку ходить смерть
Вона вдягається завжди немов на свято -
Прозоре тіло кольору мов дерть,
Жупан розшитий золотом картато
___________________________________
За довгим рядом свіжовиритих могил
Трунар-філософ вийняв люльку з рота,
Діставши слухавку, здмухнув із неї пил,
Бо крім роботи є своя турбота.
Онуку голосно і чемно привітав,
Засяяв далі як новенька гривня -
Усьому світу радісно гукав:
Онука народила! В неї - трійня!
Дві дівчинки і хлопчик — слава Богу!
Отут поховано тіла, а їхні душі
Вже повернулися, щоб далі йти дорогу,
Зробити те, що кожна з них ще мусить.
Не плачте, люди, бо життя триває -
Раз душі — вічні, то живим - живе
Нестерпний біль і той нехай минає
І ми підемо з часом — він пливе
Наступним разом знов прийдемо в світ,
Щоб подолати смерті міцні грати,
Щоб написати новий Заповіт,
Кохання вічне знову упізнати.
ID:
964088
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Драматичний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 28.10.2022 18:47:41
© дата внесення змiн: 28.10.2022 18:47:41
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)
Вкажіть причину вашої скарги
|
