На твоїх грудях я, мов огірок на грядці,
за кучеряві вусики чіплюсь,
аби врости у тебе й зацвісти.
Сама любов над нами джмеликом літає,
пилок збирає з цвіту,
та куди ж його нести?
- Агов, коханчки! Вкажіть на двері в небо
з теплиці вашої, бо млосно тут.
Щоб цвіт дав плід, мало любові однієї,
ви випустіть мене - і інші хай прийдуть.
Та ми свій скарб не хочемо ділити, щоб множити -
джмелик вже й літати перестав.
Є він, я, ти, є наші пустоцвіти,
виконуємо мовчки нами писаний устав.