* * *
Вседержителю Ісусу Христу,
Співбезпочатковому Сину Безпочаткового Отця,
з замилуванням присвячується
розумом накинуться — мислительним! —
і зразу ж надворі —
в надвірних
і я знову
в любові
покличу — всіх
до таїни
у тайні і вірі —
живлячи розум таїною — тайно
як словесник переображуючи
вірою
плесом ідуть осколки
чудесно покриті порфирою
чують чудесне —
плесо??
показую чудо
показую плесо
живлячи розум таїною,
преображуючи вірою!
чують крізь мене
а слухають — індивідів
які під порфирою
чую всією людиною
зате й великою Україною
і конкретне
«небо й земля пройдуть,
а слова Мої не пройдуть»
символи
образи
всі конкретно слова тішаться
у поетиці
як є слово живе і є
Поет Ти!!!
25.08.2022,
Київ
Наші економічні еліти, користуючись своїм впливом на уряд і політичний клас в цілому, швидко усвідомили вигоди від «особливих стосунків» з державою. Але з певних причин вони не змогли осягнути головного: держава потрібна насамперед для захисту цієї території від загарбника. Без сильної, ефективної держави їх зметуть — як не іноземні конкуренти, так російські війська. Але наш бізнес також танцював у лічених сантиметрах від безодні.
Так, ми обурюємось, коли Західні інтелектуали вперто твердять про «велику російську культуру», а про нашу нічого не знають взагалі. Але у нас самих із цим не все гаразд. Культура — це дім ідентичності, перефразовуючи Мартіна Гайдеггера. Але протягом попередніх 30 років культурний шар України не збільшувався, а навпаки тоншав. До дієвих протекціоністських заходів ми дозріли тільки після 2014 року — і то зі скрипом.
А щоб чиновники перестали боятись слова «дерусифікація», потрібна була повномасштабна війна.
Щоб відмовитись від площі імені Льва Толстого у центрі Києва, нам знадобився 31 рік. Так, все це наслідки відсутності системної, правильно зорієнтованої державної політики в гуманітарній сфері. Але головна причина — та ж сама. Ми як суспільство не до кінця усвідомлювали, у якому становищі знаходимось. Ми танцювали, гасали і вовтузились коло прірви. ("Український тиждень", 24.08.2022)
