(100 сонетів на порятунок вічного студента Роберта Давида)
Ми, як два дельфіни, викинуті штормом
На піщаний берег у розквітлій силі...
Коли я здолаю твій шалений спротив,
Бачити хотів би посмішки щасливі.
Наче потопельник коси твої ловлю,
В них сплелося з димом зоряне проміння.
Оп’яняють очі, блискають крізь вії.
Рухаємось разом в фантастичній згоді...
Ще якась хвилина, треба розділиться,
Так з дерев зриває кору громовиця.
Зупинив би мить я, щоб тривала вічність...
Ти як немовлятко в маминій утробі,
Щось шепочуть губи солодко, медово...
Змішується, тане... обіймає ніжність.
Vítězslav Nezval SONET PADESÁTÝ SEDMÝ: O SLASTI BEZE JMÉNA(100 sonetů zachránkyni věčného studenta Roberta Davida)
Jsme jak dva delfíni, když spolu zápasí
na kyprém pobřeží, kam vyvrhla je bouře.
Jak chtěl bych vyčísti z tvé slastné grimasy,
kdy, kdy mě odvrhneš v své gigantické vzpouře!
Jak bědný trosečník držím tě za vlasy,
za tuto vzdušnou věc ze světla hvězd a z kouře.
Jsme vymršťováni ve fantastické souhře...
Tvé bělmo prosvítá opojně přes řasy.
Ještě jen okamžik a budem rozpolceni
jako strom za blesku, strom s obnaženou dření.
Kéž zastaví se čas - až do nekonečna...
Teď jsi se svinula jak dítě v lůně matky,
tvá ústa šeptají cosi jak: sladký, sladký...
Smíš, smíš se rozplynout... U mě jsi bezpečna.
Цей ідеологічно благонадійний жартівник довго дурачив громадськість віршами, написаними ніби середньовічним вічним студентом. Сто сонетів я не осилили, але дещо є.
