мій камуфльований дощ розтає на пательні асфальту,
кожна крапля - душа, що вертає до хмари - дзеркалить
і у дзеркалі тім я крізь сльози сліпі помічаю
свій зґвалтований нечистю дім.
сонце - вірне моє! - не знімає свого маскхалату,
в цій весні - ніби з присмаком зради! - дурманить
жага крові, безумна жага! я - не звір,
я лише захищаюсь, бо, напевно, настала пора!
мій камуфльований світ роздирає димлючі тумани,
кожен подих вогнем розверзає пітьму - має силу
лиш той, хто за віру вмирає! моя сила -
весна! -
моя скамуфльована суть!