*****
О думоньки мої крилаті,
Солодкі, часом гіркуваті,
Скажіть мені, як довго мушу
Я сповнювати вами душу
І спраглий розум до нового,
Що будить пізнання усього,
І серце чуле та строкате,
Що почуттями пребагате
Як радісними, так й сумними,
Водночас прόстими й складними,
Що завжди вас невтомно родять
І всюди вами верховодять,
Немов начальник той суворий,
Та справедливий і прозорий?
Коли ви, думи-молодята,
Пробудите в мені дух свята
Життя мойого молодого
І гордо вкладете у нього
Той зміст великий і глибинний,
Духовно ціннісний, перлинний,
Який би внутрішні лабети
Всі знищив і відкрив секрети
Звичайного життя земного
Людського щастя золотого,
Яке б всі муки припинило
Й навіки міцно охопило
Всі почуття мої і мрії,
І сподівання, і надії?
Євген Ковальчук, 15. 11. 2017
