Я збрехала доньці що війни не буде
А вона повірила і була впевнена хоча переживала тому що в школі розповідали де бомбосховище як бігти в укриття
Що обов'язково потрібно мати з собою паспорти та гроші а ще ліки для хворого на епілепсію лежачого шестирічного братика…
Сирени небезпеки ревіли знову нестерпно
Вночі ми вперше бігли до підвалу сусіднього будинку щоб залишитися в живих…
Я несла на руках хворого сина а донька тримала маленького собаку…
Сусіди сиділи на стільчиках балакали й жартували пропонували заварити чай чи кави
Діти мовчазно дивилися в стелю й засинали
А мій плакав від страху бо ж він святий мученик
Він ще жодного разу не попросив мене ні про що і не промовив "мамо"
Я ношу його на руках як Бог тримає Землю
Й ніколи не кидаю самого тільки на донечку
Бо вона ж бо любляча сестра..
"Мамо, мені страшно… а ти казала, що війни не буде, - заглядаючи глибоко мені у вічі, донечка плакала від розпачу….
7 днів ми жили під сиренами повітряної тривоги
Наш хворий хлопчик від остраху майже не їв
Песик скиглив й обнюхував валізу з памперсами та спеціальним аквагелем водозамінником для тих хто не вміє ковтати воду…
Ранок був схожий на попередні 6 ранків війни
ми прокинулися одягнені поснідали й вирушили в путь
під дулами автоматів блокпостів
мерщій до молдавського кордону
нас відвезли сміливі друзі
де нас годували поїли кавою й зігрівали серцями невідомі роми віруючі в Бога…
Я вперше в житті не боялася цих людей
вони буцімто вперше бачили важко хвору дитину й бесперестанно молилися
роздавали чай сендвічі й знову молилися
Помагали тисячам біженцям що розмовляли всіма мовами Світу й молилися
а ми плакали під гул сирен й закривали очі від дивного болю…
Ми біженці…в нас в рідній Україні війна з Росією…
Я збрехала донечці що війни не станеться….
21.03.2022
Татіана Комарова
Добре, що врятувалися. 
