*****
Усе іде, усе минає ‒
Моменти щастя і біди,
Та завжди, всюди залишає
Воно все ж певнїі сліди;
Сліди, яких напрочуд складно
Позбутись, стерти в небуття,
Сліди подій, які пожадно
Ввірвались в нашеє життя.
Та слідом постає питання –
Чи варто забувати їх,
Чи слід прикуть їх протікання
Навіки в спогадах своїх?
Напевно, краще пам’ятати
Часи як добрі, так і злі
І з них собі на вус мотати
Уроки їхні чималі.
Адже усе, що місце має
У цьому нашому житті,
Свої цеглинки накладає
Фортеці на життя путі;
Фортеці, що непереможна,
Що зветься Досвідом міцним.
Цеглинки ‒ то подія кожна,
Що живиться життям самим;
Життям, яке пала жагою
Своєї суті розкриття,
Аби лишити за собою
Корисне щось на майбуття;
На те майбутнє, кóтре нині
Ми творимо всі повсякчас,
І що з ним буде в тій годині,
Залежить тільки від всіх нас.
Євген Ковальчук, 01. 11. 2017
