Він любив, як в'ється її пишне волосся,
Коли вона незграбно торкалася його рукою.
Він часто думав: «А раптом усе їм здалося?»
Та ні, це не так. Бо ж у ній він шукав спокОю.
Він любив, що вона поводилась, як дівчисько,
Сміялась так гучно і сипала жарти - перлини.
Наодинці несміло підходив до неї так близько
І так обіймав, мов вона бешкетна мала дитина.
І пізньої ночі, забувши про табу, бар'єри і рамки,
Він йтиме до неї, дарма, що на мить лиш зустрітись.
Він мріє хоч якось із нею побачити ранки.
А їй і достатньо в обіймах його загубитись.
