І навіть в снах своїх він пише їй вірші,
Про небограй, як промінь сонечка з хмаринкою літають.
Як вітерець під вишенькою спить,
І як струмочок пісеньки для квіточки співає.
Вона кохана, ніжна і чудна,
Чомусь вагається з коханим
обрій неба обійняти.
Чомусь мовчить, зажурена,
ще на душі зима...
Він дав би крила та навчив літати.
І так віршують, вірять у дива
Весняний дощ і мила сніжна леді.
Вони зустрінуться і буде розповідь нова,
Можливо, про борщі на меді.
