М.: Очима босими ступаю й дивлюсь в світ,
Гамую болю дзвін в вухах від слів байдужих.
Для чого Бог дав розум, ви мені скажіть,
Коли довкола стільки душ в тіле́сах хижих?
Д.: На цій землі живуть не тільки люди,
Хто серцем і душею наземний бачить світ.
Вищий Розум їм змальовує етюди,
Де Мудрість проростає й Добра буяє цвіт.
Бредуть життям й сліпці, хто очі взув в полуди,
Блискучої, холодної, мов крига, мішури.
Жадоба до наживи їм розпирає груди.
У хижих тілеса́х - бездушні тіні мрок-пори.
М.: В клубок замотую усі мої думки.
Між них так мало тих, що людство зве шовкові ...
Усі армовані. В трифазні сповитки.
Вони заховують від лютості людської.
Д.: О, лютості людській немає меж сьогодні…
Однак, думки свої не варто сповивати…
У них Душі пориви чисті, благородні…
Їх СЛОВОМ маємо між люттю засівати.
На те Творець поцілував нас у чоло,
Дав Розум, щоби суть глибин ЖИТТЯ пізнати.
Те, що в серцях і душах наших розцвіло,
Ми мусимо в жорстокий світ цей передати.
М.: І не мовчатиму, допоки маю міць
Складати пазли думки в потаємні строфи.
Дам хижакам до рук всі стріли блискавиць.
Хай самотужки розтинають апокрифи.
Д.: Та скільки б не метали стріли блискавиці,
(Котрі знаходяться під владою Перу́на),
Для сліпців хижих апокрифи - небилиці.
Їм не здобути світла «золотого ру́на»…
Блиск сухозлі́тки сліпить їх… манить в небуття…
Бредуть сновиди хижі… туди, де прірви край…
А в «золотому ру́ні» - ЕНЕРГІЯ ЖИТТЯ,
Злотий ПРОМІНЧИК СОНЦЯ того шляху, що в РАЙ!
Марія Дребіт - Дарія Склярик
06.11.2021 Португалія - Англія
фото з нету
