Маленька літня історія.
Один із головних персонажів моєї історії - у любовній пригоді їх зазвичай двоє - був без перебільшень справжнім красенем!
Яскравий, помітний! - уся його персона свідчила про торжество сил природи і неабияку жагу до життя.
Що я можу, як свідок і безпосередній учасник цієї любовної драми, розказати про душевні та інші якості героя?
Літо лише набирало обертів... Герой мій був юний і, гадається мені, йому були притаманні усі риси цієї безхмарної пори - відвага, веселий норов і готовність до будь-яких авантюр.
Додам лише, що звали його Генадій. Для своїх - Гена.
Час знайомитися із головною героїнею.
Євгенія - саме так звали її - того зоряного літа ледь нагадувала молоде оленятко - тонконога і тендітна, вона ще не усвідомлювала наскільки приваблива.
Додам лише, що очі у Євгенії були кольору моря, а волосся - блискучий шовк і льон...
Женя і Гена познайомилися випадково. Просто посеред міста. Стояв безхмарний літній день, вулиці були залиті світлом, а Женіні пальчики перемазані морозивом. Трава на клумбах була смарагдова, кульбаби тягнулися до сонця, теплий вітер міських магістралей щось шепотів про щастя.
До чого тут я?
Мені у цій любовній драмі дісталася роль злого фатуму, долі - розлучниці.
Підозрюю, що Женя і Гена одразу сподобались одне одному. Втім, доленосне рішення молодої пари, а саме - більше не розлучатися ніколи, озвучила Євгенія.
- Мама, Гена БУДЕ ЖИТИ З НАМИ!
Голосок юнки звучав твердо і переконливо. Гена красномовно дивився мені просто у очі і шурхотів довгими вусами.
Моя красуня міцно обіймала Гену липкими пальчиками лівої руки за стан. Гена переконливо розчепірював кінцівки.
- Ні, доця. ГЕНА НЕ МОЖЕ ЖИТИ З НАМИ.
- ЧОМУ?!
- ГЕНА не може жити з нами, тому що ГЕНА - ЖУК!
Я не буду оповідати подробиці фіналу. Скажу лише, що кількістю гірких Женіних сліз можна було загасити невеличку пожежу.
Генин відчай був безмовним. Він приречено тримався чіпкими лапками за донине платтячко і зрідка витирав вологі очі кінчиками вусів.Чи то мені здалося?
Епілог.
Гену відпустили у траву. Він зник у заростях - крізь ледь пожмяканий перламутровий його костюмчик втомлено билось розбите серце.
Більше ми ніколи його не бачили.
Минуло літо. Євгенії виповнилось чотири. Колесо часу крутилось, як і годиться... Потім - п'ять, шість, сім, вісім...
Хтозна чи згадує вона те далеке літо.
А мені воно сниться іноді - темними осінніми ночами.
я в захваті 
