Замовкли кобзи. Виключили звук.
Зосталась пісня : хтось когось чекає.
І день не день, і ніч не ніч, а лук,
Натягне пам'ять – зорями стріляє.
Минає літо. Ляскає батіг.
Жене пастух небесний душі наші.
Ця опера – вже точно не для всіх,
При світлі рампи все було інакше:
Іскрились очі і світився дощ,
Він був сліпим, бо в ньому гралось літо,
Ми йшли удвох по кращій з кращих площ,
Де дарувались райдуги і квіти.
Літало щастя там на журавлях.
Воно кружляє в тих краях і досі.
Хоч ми – не ми: ти пісня на вітрах,
А я туман, закоханий у осінь…
