Вже поле твоє - камінний п’єдестал,
А ти величний, вічно молодий,
Залізний кінь, трудар полів « Універсал»,
Завмер із часом своїм назавжди.
В дитячих ручках мало сили кермувати,
Метал сидіння, грітий сонцем, припікав,
Та не мене було із трактора зігнати,
Бо мріялось, я вже із ним поля орав.
Ось так,
приїду в Білу, ніби й вдома,..
Торкнуся металічного керма
І покидає тіло втома
Й років звільняюся ярма.
З полів життя пекельних,
Після штурвалів корабельних
І швидкокрилих літаків,..
Твого металу я торкаюся
І сам до себе усміхаюся,
Бо враз ніби й помолодів.
