***
Ну що ж ти знов наворожила, осене,
Нову біду, нові розчарування
Твої вітри з собою поприносили
Печаль полів, розлуки і прощання
Твої тумани знову світ накрили
Й ні просвітку, ні світлого світання
А тільки мряка і дощі заморосили
І листя падає, як вперше і востаннє
І пахне димом, всюди пахне димом -
То спалюють незбуті сподівання
То дим прощань, то запах тліну
То болісне із літом розставання.
І жовте листя, вічне жовте листя -
Жовтогарячі і багряні гами -
То колір смутку рясно постелився
То діти літа плачуть під ногами.
Ну що ж ти знов наворожила, осене,
Що принесуть мені осінні вітровії?
Окрайчик неба з золотою просинню
Чи пізній час останньої надії?..
***
Ваша річ про Мерилін - чудова. Та й взагалі, у Вас безперечний поетичний дар.
