Там, за сотню кроків
До рідної хати,
Де стрімка тополя,
Обеліск стоїть.
Біля постаменту
Все сумує мати,
Бо дитина рідна
В тій землі лежить.
Як в похід збирався –
Мати проводжала.
Плакала-ридала
Полином-слізьми.
У малу хустинку
Згорточок поклала:
«Рідну землю, сину,
У похід візьми»
Крізь бої криваві
Повела дорога,
Землю, як святиню,
Біля серця ніс.
Та за сотню кроків
До свого порогу
Обеліском Слави
В рідну землю вріс.
