Хоч і були ми порівняно слухняними і чемними та траплялося так, що частенько потрапляли в якісь халепи. Наче і не порушували настанов дорослих, наче і самі думали що, як і коли робити, але зірки були не на нашому боці і тому ми часто отримували різноманітні травми.
В дитинстві, особливо влітку, в мене часто виникали носові кровотечі. Бувало по сім разів на день, мене рятували, ваткою, холодними компресами та пігулками «Вікасол». Я звикла до такого режиму, тому сприймала, як буденність, в той час як родичам здавалося, що це щось дуже страшне і ледь не потрібно викликати швидку допомогу.
Колись Свєта везла мене велосипедом додому і якось випадково колесо посунулося по грязькій стежці. Ми вдвох полетіли з велосипеда. Все б добре, але в той час мою ногу вкрутило між спиці переднього колеса, вона там і лишилася. Я репетувала, як різана, на всю Казенщину, бо ногу не можна було ніяк витягти. На мій крик позбігалися якісь люди, почали згинати спиці, та визволяти мене з колеса. Боліло дуже, як дошкандибала додому не дуже і пам’ятаю, та після того випадку Свєта довго відмовлялася мене возити на рамі.
Того ж року наприкінці літа почали спіти пізні абрикоси біля порогу. Так хотілося скуштувати саме з цього дерева, бо зеленцем ми пообносили всі плоди ще в червні, а на самому вершечку, вабили око жовтогарячі абрикосові боки, яких я налічила майже десяток.
Я з порогу вилізла на загорожу, потім по стовбуру, з гілки на гілку, між колючих абрикосових голок. Я була біля своєї мети. Кілька солодких і соковитих плодів я скуштувала просто на дереві. Потім, решту зірвала абрикос в пазуху. Аж тут, в цей час, хтось вийшов з хати і я так злякалася що мене побачать високо і почнуть хвилюватися, що відпустила гілку за яку трималася. Тієї ж миті під ногою щось затріщало, нога ковзнула вниз, гілка зламалася, і я гунула з того дерева зачіпаючись за кожну гіллячку і кожну колючку, здираючи шкіру до крові.
Вже на землі я усвідомила що з абрикос лишилася юшка, а я була вся обдерта. Пам’ятаю, як пекли мої рани, коли їх протирали трійним одеколоном.
Одного недільного, дощового дня дідусь з бабусею збиралися йти на вибори, нас лишали вдома самих дивитися «Гостю з майбутнього». Бабуся випрасувала собі хустинку з квічастою обводкою, коричневу спідницю, дідусеві білу теніску. Зібралися і пішли у клуб на голосовку.
Не встигли вони дійти до Шостака, як нам схотілося пограти у «Панаса». Мені зав’язали очі косинкою, розкрутили зі словами: «Панас, на чім стоїш?... Що продаєш?... Лови мишей, а не нас…» Я й почала ловить. Розмахувала руками з надією спіймати Іру і Артема. Аж тут моя ліва рука прилипла до чогось гарячого і болючого. Я з криком зірвала з очей косинку і побачила, що рукою торкнулася гарячої праски, що стояла на столі.
Трішки шкіри шкварчало на прасці, на руці була рана, як сірникова коробка, а біля неї червона опечена пляма. Я продовжувала кликати на допомогу, та «миші» думали, що я хитрістю їх до себе виманюю. Коли Іра з Артемом переконалися, що моє волання це не жарти і не хитрощі, швидко вилізли з під круглого столу і ледве не звалили чорно-білого телевізора «Березку». Потім вдвох потягли мене на поріг де стояли відра з дощовою водою. Щодуху занурювали туди мою опечену руку, і тримали мене, щоб я не вирвалася і не втекла від їхнього лікування.
Ціле літо носилася я з тією рукою, адже все почервоніння перетворилося у величезні пухирі, які лопалися, погано гоїлися, а я безперестанку робила компреси з відвару трави гусячої лапки. Цього разу сіточки, що я колись тягала з автомобільних аптечок, використовувала вже за прямим призначенням.
ID:
881819
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 05.07.2020 21:22:55
© дата внесення змiн: 07.02.2022 15:01:14
автор: Інна Рубан-Оленіч
Вкажіть причину вашої скарги
|