Від марності зусиль нараз
В очах проступлять сльози.
Вогонь піднесення вже згас
Й надій не діють дози.
Розбіжність мрій з наявним
У грудях щось притисне.
Реалій грань з уявним
Плач змиє ненавмисне.
По спині буде піт текти
В завзятих рухах тіла,
Щоб ясний розум вберегти,
Й бажань розправить крила.
Всі біди й негаразди вщент
Солоне море розчиняє.
З безмежжям єдності момент
Відчути в собі спонукає.
Мов Фенікс з пополу посталий,
Знайдеш в собі і сили, й змісти,
Щоб вдячність щиру дарувати тому,
З ким встиг пуд солі з'їсти.
