|
В кінці кожного навчального року наступав час коли уроків уже не було, а у школу ще треба йти. В початковій школі це називали екскурсіями, або табором відпочинку, пізніше , просто – три тижні практики.
Екскурсії… Це слово звучить багатообіцяюче, таємниче, поїздки, далекі незвідані місця, пам’ятки культури, нові враження і хороший настрій. Саме цього ми чекали коли після останнього дзвінка йшли до школи. Спочатку нас всіх збирали, і відмічали у великому зошиті. Чекати доводилося довго, бо були ті хто проспав, або ті, у кого були важливіші справи, ніж йти в табір. Потім всі йшли на сніданок у їдальню, це також займало певний час. А далі ж екскурсії.
Цікаво було 1 червня, в День захисту дітей. Ми малювали різнокольоровою крейдою малюнки на асфальті. Чи то нас було так багато, чи такі були художники-ентузіасти, що обмилювали все: весь асфальт у центрі перед клубом, весь плац біля школи, якби нас пустили, то почали б прикрашати центральну дорогу села. За таку художню справу переможцям давали невеликі подарунки, а тих, хто програв спонукали до перемоги наступного року.
Були ми на екскурсії у великій школі, ходили довгим коридором, роздивлялися на стінах великі стенди з фотографіями, нам коротко пошепки розказували чому вони присвячені, але нам потрібно було мовчати, як рибам, бо в той час у школі йшли екзамени. Ще нас водили на свиноферму, але там крім неприємного запаху, вагонеток із поросячою їжею і маленьких, як рукавиця, хрюшок, більше нічого не пам’ятаю. Ходили на тваринницьку ферму де відгодовують телят та корівник, але ж хіба це екскурсія? Екскурсія на табір завершилася не почавшись, бо коли ми прийшли туди, дядьки про щось голосно і нецензурно лаялися, ми розвернулися і пішли до школи грати в ігри.
Але були і справжні екскурсії. Їздили ми до заводу в пожежну частину, де працював Любчиків тато. Він нам розповідав про специфіку небезпечної і дуже відповідальної роботи. Запам’яталася його фраза: «Ми спимо –країна багатіє», яка тоді була ніби якийсь жарт, але скільки в цих словах істини!
Побували ми і в Озерянах, (село нашого району, де в роки війни було проведене масове спалення селян, а зараз на тому місці стоїть монумент). Були у школі, де місцевий вчитель-краєзнавець створив музей, в якому кілька залів і багато цікавої інформації про воєнні роки. Та найцікавіше було в ковбасному цеху, де нам розказали і показали як із туш тварин з’являється ковбаса. Після цікавої розповіді нас щедро частували їхніми запашними ковбасними виробами.
Возили нас на екскурсію у Варву – наш районний центр. Ми гуляли по «Казковому містечку», їздили на дитячій залізниці, лазили по лабіринтах, біля фонтанів, які при нас так і не запрацювали. Потім всі пішли кататися на електроавтомобільчиках. Мабуть, то був не мій день, бо з чотирьох працюючих машин, я дві поламала, далі сідати на наступну мене не пустили. Щоб трішки розрядити атмосферу, нас відвели в кулінарію по печені смаколики та морозиво.
Трішки старшими нас возили в Київ. Неперевершено було у музеї Великої Вітчизняної Війни, а от лазіння по танках та військових машинах біля музею мене розчарувало. Я кілька годин разом з учительками чекала, поки всі зберуться, але ми більше нікуди так і не потрапили, по дорозі заїхали на Лісовий ринок, я купила модну касету, хліба київського додому і пачку імпортних сосисок. Всю дорогу хлопці майже випадали з вікон щоб роздивитися іномарки які там почали їздити.
Коли почалася практика, то ми робили ремонт у класі, їздили на колоски. Зрізували ножицями колоски жита, щоб зробити чистою сортову пшеницю. На таку діяльність дозволяли брати менших братів та сестер, тому час від часу я брала туди двоюрідну сестру Іру. Після такої роботи або екскурсії нас годували смачним обідом. Давали морозиво, фрукти, печиво. І ми з чистою душею розходилися по домівках.
(* - на фото День захисту дітей у Гнідинцівському ЗЗСО І-ІІІ ступенів . 2016 рік)
ID:
877596
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Сільська лірика
дата надходження: 28.05.2020 09:53:00
© дата внесення змiн: 03.06.2020 14:47:57
автор: Інна Рубан-Оленіч
Вкажіть причину вашої скарги
|
