Ворони зранку розлітались
І посідали на сусідовий горіх.
А думи мої в римах заблукались,
Залистопадились до мене на поріг.
Як осінь струни з павутини зв’яже,
І натягне на свою віолончель,
То сум тугий на душу мені ляже,
І закружля золотолиста карусель.
Дарунків долі я вже не чекаю,
Бреду один в пожухлому саду.
Із листопадом пісню доспіваю,
Надію-птаху в вирій проведу.
