Війна, розруха, дні тяжкії,
А у Панфилах у селян,
В сім’ї Семена й Євдокії
Родивсь Пархоменко Іван.
Війна проклята і потворна!
Ти витвір пекла всіх віків,
Перемололи твої жорна
Життя жінок, дітей, батьків.
Та Ваня ріс здоровим, гарним
І здатним досягти мети,
Хоч довелося ювеляру
Свій шлях без батечка пройти.
…Роки дитячі вже забуті,
Він вже учений-агроном:
В Білоцерківськім інституті
Одержав корочки (диплом).
Там стрів Галинку, зірку ясну,
Яку по правді (не секрет),
Як не кохав, але із часом
Відправив двічі у декрет.
Вже чуб посріблений і скроні,
Вже жде весілля золоте,
Вже одружилась Лєна-доня,
Синочок Саша он росте.
Вже він гуцикає онука,
(І жде, що буде не один!)
Та ще міцні у нього руки:
Ой, як тримають ще графин!
Хай же наповнить срібні чари
І хай прийме від нас привіт.
Ми всі бажаєм ювеляру
Здоров’я й сили на сто літ!
Хай родить жито і пшениця,
Хай б’є енергія сама,
Хай ще моргають молодиці,
Але не зводять хай з ума.
Щоб ще лунали пісня й жарти,
Щоб довго Галочку любив,
(Не як попало, а з азартом)
Щоб що хотів, те і зробив.
Щоб жив на вільній Україні,
В багатстві, злагоді, теплі,
Щоб був її дбайливим сином,
Щоб став хазяїном землі!
На діамантове весілля,
Яка б погода не була,
Щоб звали кумів Новосільских,
Отих, що з Красного села.
Яготин, 25.09.1992
ID:
858888
Рубрика: Інше
дата надходження: 23.12.2019 09:33:17
© дата внесення змiн: 23.12.2019 09:33:17
автор: САВИЧ
Вкажіть причину вашої скарги
|
