(Крик у порожнечу 1798 року)
«Хто боїться говорити про 1798 рік?»
(Джон Мак Кормак)
Хотів приїхати в місто
А приїхав на торжище,
Де за два ірландських пенні
Продають і купують скорботу.
Хотів пройти крізь ворота
Між минулий й майбутнім,
А мені відчинили браму
У місто людського страждання,
У місто, де навіть бруківка
Стогне від спогадів болю:
Волання каменів сірих,
Які так довго топтали
Чобітьми волячими окупанти.
Хотів із вікон ратуші
Громадянам кинути слово
Про одвічну свободу духу:
Вість, що королів скинуто,
Що прапор зелений з лірою –
Золотою лірою Дагди
Майорить над смарагдовим островом,
А голос лунав над порожнім полем –
Пустищем вересовим:
Над яким літають круки
І співають понуру пісню
Пісню крила чорного
Провісників – птахів Коннахту:
Про вбиту примарну мрію –
Марево конюшинове –
Видиво зникле трилисника…
...це як і про моє місто...з однією лише різницею - окупанта покликали самі мешканці міста...тут біль перемішано із огидою і презирством...але нічого не вдієш - хоч засмійся, хоч заплач а з цим прийдеться доживати ...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00