Ти хочеш розповісти мені про любов і високі матерії,
Про закони фізики, приземлення, навести критерії,
Про буденні речі, які для мене такі віддалені,
Про власні мрії, котрі вщент обпалені.
Я уважно слухаю тебе і уважно дивлюся,
А ти досі чомусь не збагнеш, що не підкорюся.
Я ж опівночі до місяця долонями торкаюсь,
Розмовляю з зорями і з ними граюсь.
Ти з-під лоба дивишся , записуєш щось у журнали,
Просиш про це мовчати, щоб люди не знали,
Злишся, зриваєшся, кричиш, що я хвора,
Що я бісова донька і страшна потвора!
Мені ж сміятися хочеться на зло тобі і цілому світу,
Ось які вони, значить, ті бісові діти.
Я ж хвоста шукала, питала весь час про червоні очі,
А в них просто жага така, аж надто пророча.
Місяць споглядає, від того кривиться, хитається краєм,
Пригощає, вкотре, печивом і солодким чаєм
І поки ти про любов, високі матерії і обпалені мрії,
Я вже знаю тепер хто я, де я ... І дію.
12.08.19
ID:
845822
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 22.08.2019 14:45:22
© дата внесення змiн: 22.08.2019 14:45:22
автор: Анна Януш
Вкажіть причину вашої скарги
|
