Пишатися собою - чи не гріх
своїм теплом підживлювати себе ж?
Допоки сонце в серці не оселиш,
аж доти серце - волоський горіх,
що висох та зітлів на власнім тлі.
І вже не голоси у нім, а порох
підозр, хитань та сумнівів, і порух
до мрії в'язне в чортовім котлі,
заповненім драглистою смолою
очікувань, і змішані з золою
студений страх та сніг, печаль і грім...
А за вікном - Дніпро та ліхтарі,
і місяця біліюче багаття...
І думаєш - чи ми такі багаті
на мир, любов, що соромно вгорі
За нас комусь - чи богу, чи світилу?
І зважитись любити в повну силу
себе, не те що іншого - поріг
такий глухий, високий - не здолати...
І сонячний горіх в зелені лати
гіркі
ховають власні владарі...
