Біжить життя, немовби хвиля,
У кожній миті свій є час.
Буває б’єшся від безсилля,
Знайти один, єдиний шанс
Піднятись чайкою над морем
Спокус і звабливих принад,
Пройтись до болі рідним полем,
Зайти в дитинства тихий сад.
Торкнутись, вишні, а чи груші,
Що тато, тато посадив.
У тім саду відчути душі
І світ закоханих батьків.
У тім саду – любов і спокій,
І спів ранковий солов’я.
І ті дитячі давні роки,
І юність в нім пройшла моя.
Біжить життя і не вернути
Той час, ті миті, а не дня.
Батьків не можу я забути,
Їх руки, а також лиця.