Нанизую пацьорочки на голку, ретельно обираю кольори. Здається, що тримаю світ в подолку — всі барви літа, осені, весни. З трави беру зелену намистинку, із сонця я́сного — палкий, гарячий жар. З небес — блакитну бусинку-краплинку. Який то, Боже, Твій великий дар! Так вишиваю — наче обереги, черпаю їх із глибини душі… Нанизую від альфи до омеги, кладу стібки — барвисті вітражі. Розшию полотно легким серпанком, на ньому вигаптую материнки цвіт. Змережу стежку в полі до світанку, хай квітне мій візерунко́вий світ. Молитву, вишиваючи, співаю, яку навчила матінка колись. У ритмі серця бісер викладаю, аби слова на полотно лились. Нанизую не голкою — душею, під шепіт Твоїх, Боже, молитов. Дай вишити не просто цвіт лілеї — добро і радість, щастя, і любов. © Ольга Береза
ID: 823892 Рубрика: Поезія, Лірика дата надходження: 03.02.2019 00:26:06 © дата внесення змiн: 04.12.2019 13:12:06 автор: Ольга Береза
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie