Ставочок спить, дрімають в ньому хвилі,
Всі водорості залягли на дно,
Схилились верби голі і похилі,
Мов заглядають в крижане вікно.
Між очеретом стежечка снується,
Йде вихилясом з гатки в інший бік,
А поруч, ледве-ледве лід кується,
Бо там, мабуть джерела, чи потік.
В рогозі хтось рубає ополонки,
Мабуть на рибу ставить козубки,
Щоб з льодової диво-оболонки
Впіймать в’юнів слизькі товсті боки.
Ставочок спить, човни позамерзали,
Й безслівно, мовчки діалог ведуть:
«Якби кайдани криги поскресали,
То вже б сьогодні вирушили в путь.
Щоб на дзеркальнім плесі милуватись,
Блакиттю ставу, в днину преясну,
Все далі й далі на хвильках гойдатись
Й зустріть раніше весноньку-весну».
25.01.2019
