Верша́ться з неба благословень дива.
Весь затишок зашторують сніжини…
Заві́тна й найдорожча всім картина
Святого вечора й світлого Різдва!
Спішиться в край на Великім Возі час.
На небі зір не осягнути--море .
Помалу втрат притлумлюється горе,
Надія й віра відроджуються в нас.
У хату звістку приносять дітлахи.
Нова-бо радість «во Вифлиємі нині…».
Стоять на покуті ду́хи- дідухи́…
Сласна́ кутя на білій скатертині…
У спраглім серці спалахує свіча
Промінчиком піднесеним, пречистим,
Й нам путь освітить вічний, безкінечний,
Вборонить від меча, нали́гача й бича.
Той ще́мкий спогад родинного тепла,
Комфорту, що під захистом дитинства…
Моє життя, у бе́зумі й шаленстві,
Свого духовного прагне джерела.
Прочитала, Ваш, зворушливий спогад п. Валентино,
І миттєво згадалося мені :
Стоїть на покуті Дідух
Завбільшки з мене,
Смачна кутя просто на сіні. Так святкував мій дідусь.
З святами! Здорв'я, добра!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
хороша, світла передсвяткова лірика. Ніщо так часом не тішить як передчуття свята! 
Чудово! 
