Хіба не бачиш,
Як тендітні, пір’ясті, надніжні
Промені Його Величності,
Здолавши темряву й
Зашторене скляне мереживо,
Танцюючи й радіючи новому дню,
Спішать до тебе розділити щастя,
Вклоняються й осяюють твій світ?
Ні, ти не бачиш,
а радості не відчуваєш поготів.
У сліпоті своїй шукаєш порятунку…
Прокинься, є лише сьогодні!
Немає ані завтра, ані вчора!
Якщо Йому не обирати, як, кому світити,
І в океані потрясінь
завжди знаходити життя,
Чому ж ти думаєш,
що в тебе є цей вибір?
Отямся!
Бо оте проміння –
це і є твоя весна…
