Из цикла «ТРИ ГОДА МЫ ГОВОРИМ О ВОЙНЕ» (2018)
+
Знакомый ушёл добровольцем.
Вернулся через полгода.
Где был – неизвестно.
Чего боится – не говорит.
Но чего-то боится.
Может даже показаться,
что боится всего.
Ушёл нормальным человеком.
Правда, говорил слишком много.
Обо всём на свете.
Обо всём, что попадалось на глаза.
А вот вернулся
совсем другим, словно
кто-то отобрал у него прежний язык,
а другого взамен не дал.
Вот он сидит целыми днями на кровати,
слушает бесов в своей голове.
Первый бес лютый,
сыплет жаром, требует
кары для всех живых.
Второй бес покорный,
говорит о прощении,
слова произносит тихо,
касается сердца руками,
вымазанными чернозёмом.
Но худший из всех – третий бес.
Он с ними обоими соглашается.
Соглашается, не спорит.
Именно после его голоса
и начинается головная боль.
(Перевод с украинского)
+
Знайомий пішов добровольцем.
Повернувся за півроку.
Де був – невідомо.
Чого боїться – не каже.
Але чогось боїться.
Може навіть здатись,
що боїться всього.
Йшов нормальною людиною.
Говорив, щоправда, забагато.
Про все на світі.
Про все, що траплялось на очі.
А ось повернувся
зовсім іншим, так ніби
хтось відібрав у нього старого язика,
а іншого натомість не залишив.
Ось він сидить цілими днями на ліжку
й слухає бісів у своїй голові.
Перший біс лютий,
сипле жаром, вимагає
кари для всіх живих.
Другий біс покірний,
говорить про прощення,
промовляє тихо,
торкається серця руками,
вимащеними в чорноземі.
Але найгірший – третій біс.
Він із ними обома погоджується.
Погоджується, не заперечує.
Саме після його голосу
і починається головний біль.
