|
https://www.facebook.com/Tolokastudio/videos/829743564104088/
Бог нудьгував.
Тинявся, як той перст -
Немає навіть гиркнути на кого.
Оце то хрест.
О, це - найтяжчий хрест!
Хоч око виколи — нікого і нічого.
Верх досконалості -
Глухе, німе село:
Без світла, без тепла - бо звідки дрова?
Усе дістало.
Ну, і понесло -
Творити Він почав спочатку словом.
У рими грався,
Напридумував законів.
Сердешний утомився, та не здався -
Лежало Боже слово вже на «коні»,
Щоб не сказали: Всемогутній надірвався.
Він цілий світ словами змалював,
Та як до діла — вилізла хвороба:
Із чого?
Нічого ж нема -
Лиш темрява вкруги - розіб'єш лоба!
**************************************
Весь понеділок, бідний, працював -
Робив зірки -
Погляньте, он їх стільки!
Щоб кожен милувався і казав:
Їх Бог створив!
То зорі, а не дірки.
І досі понеділок, наче ніч.
Хоч від зірок усюди миготіло...
Мережив морок, наче в сажі піч -
Тому мерщій почав ліпити Він світила.
На другий день -
Хоч щось, коли вже видно -
Як не крути, те якось звеселя.
До вітру йти -
І то не так огидно.
Але для цього треба ще Земля...
Творити Землю -
Не важкий був клопіт -
Кізяк, полова ліпляться на осі
Вівторок - на земні діла завжди є попит
Та й досі ...
У третій день,
Що зветься середа,
Творив Він рідину й вигукував: Во! Да!
Оту, що вранці умиває квіти,
Або з похмілля хочемо ми пити.
Раз є вода,
І є чого полити -
Бог сіяв де овес, пшеницю, жито...
Четвертий день.
Якась нечиста сила
Казала, наче Він робив світила...
Брехня,
Яка гуляє дотепер!
То перший в світі чистий був четвер.
Омивши руки
І безгрішне тіло,
Птахів Йому робити закортіло,
Дрібних істот…
Ну, як на теє стало
З усього, що під руки потрапляло
З дрібницями пройшов увесь день п'ятий.
Надвечір втомлений Він ліг відпочивати
На ранок шостого
Несила навіть стати -
До того не робив,
А як до діла -
У поперек добряче прихопило
Враз голос Розуму,
Як пісня, словом лине:
Від спини ліки — печена цеглина!
За глиною пішов на беріг річки.
Набравши жменю та додавши слини
Зліпив із того... чоловічка.
Ну, скульптор,
Розумієте, ніякий -
Тарілки, амфори — куди не йшло всілякі.
А чоловічка...
Скільки в жмені глини?
Що краще вийшло — те назвав людина.
Усі невдалі спроби - лишив в мирі.
Душі не дав їм — най то будуть звірі
************************************
З душею -
Схоже, облизня піймав -
Дмухнув занадто - скільки духу мав…
Із переду,
Як гулю, видув гірку,
А ззаду встрелило і утворилась дірка…
Наступний день
Приніс нові проблеми:
Адам на камінцях малює схеми,
Мудрує формули,
Він пише вже картини -
Переробити — гвалт! Бракує глини!
Із того, що ліпив звірячий світ,
Дмухнув ледь трішки і зробив Ліліт
Щось вийшло.
Та, мабуть, не те -
Бо та Ліліт лиш підступи плете…
Ну як новій халепі дати раду?
Бог спробував свій дух
Всмоктати ззаду…
Ганебний дух уперся прямо в груди,
Кричав ізвідти:
Не піду нікуди!
Я Всемогутній! -
Дме у дупу грізно.
Надулось наче бараболя скрізно -
Наперло груди,
Проте - зась! Там, як загрузло
У відповідь лише гарчало й тхнуло гузно.
О Господи!
Хто б горе це розрадив?
Лайнувся Бог: послав її до гадів!
Коли спочатку завжди іде слово,
А за Ліліт сучасних бракло знаків,
Тих, що пішли від неї безголових,
Як Бог казав — назвали АнунакиЙ.
Коли розвіявся з пердощів
Сизий дим,
Адам заскиглив із нудьги: що він один.
Зловив в саду,
Обстриг до гриви лева,
Стрибав, як дика мавпа по деревах
От кара Божа!
Що з дитям робити?
Зняв паска і почав по сраці бити
Допомогло.
Та жаль, що не доволі -
Чевоне писання не лишнє в божій школі
Бог-батько - то не божа мама -
Він висмикнув одне ребро Адама,
Зловив оголеного, зляканого лева,
Зліпив се разом — так і вийшла Єва
Із духом вирішив:
Не треба нова драма -
Достатньо духу що в ребрі Адама...
Сказав обом: щоб яблука не крали!
Пішов складати із хмарин хорали.
Бентежний дух,
Ображений в Ліліт,
Дивитись мовчки аж ніяк на те не міг!
Ну, хай пізніше б,
Через кілька літ...
А просто зараз - то віжжа під хвіст!
«Гадяча кров» -
До хріну дати перцю ...
Чи може Божа воля втримать серце?
У гада та ураз перетворилась,
До Єви на побачення набилась...
Прикрасами її та й спокусила:
Грібаткою, намистом - щоб носила,
Поцьорками, салбою, баламутом -
Щоб почувалася привабливо, розкуто.
Не гривою від лева чи квачем,
А шелестом картатим, дукачем ...
За те усе лиш яблуко просила!
Як жінка схоче -
То роби, хоч заборона.
Адаму мізки до печінки, як ворона
Довбала бідного
День білий й темну ніч -
Тікати зась у Паволоч на Січ.
- Не можна!
Батько наш нам каже …
- А ми йому про теє не розкажем!
********************************
Попереду,
Як завжди, бігло слово,
Не стільки лагідне, а терпке, як полова
Почала Єва
У Адама вимагати -
Не дати жінці — от де яблуко розбрату!
До дідька настороги
І прокльони...
- Я хочу райське яблуко червоне!
І, любі мої,
Вміють мізки мити
Ще й досі усі Юлі і Лоліти…
Та присмерті впадала, рвала коси.
Допоки заволав Адам:
- Та, досить!
Пішов нарвав їй яблук повні жмені
Набрав би більше,
Як були б кишені.
На той час Бог з хмаринками награвся,
Чвалав додому -
Тут Адам попався.
... Із яблуками -
Хоч ховай у дупу…
Всевишній свої брови уже супить:
- Далеко, чоловіче, чимчикуєш?
По чому яблучка
У ярмарок торгуєш?
Додолу очі загубив Адам
І ладен був крізь землю головою,
А змій із хащів шепотів:
- «Шерше ля фам»...
Не треба, Боже, лаятись зі мною!
****************************
У той же час, у теє саме місце
Приперлась Єва й
Розгорнулось дійство.
Прокинулось у жінці, що від лева -
Враз руки в боки
І понесло Єву ...
Спочатку завжди було слово ...
Якби одне, на край випадок, два,
Якби ж то лагідна і ввічлива промова,
А то така, що знітилась трава,
Дерева гнулися, ламалися на дрова
Тоді ще матюків і не було,
До того Бога ще ніхто не слав ..,
А із ребра, як із труби гуло,
Що Змій із дерева, почувши те, упав:
Цей Рай - не Рай, а лиш бридка нудьга!
Де пристрасть, де жага,
Палке кохання?
Якби була б у неї кочерга,
То душу б витрясла
Із Бога без вагання!
- Де танці, де еротика, стриптиз?
Змій знов упав із дерева униз...
- Де вірші, де побачення, де квіти?
Як можна без цього на світі жити?
Що за життя без флірту, без прикрас?
Додолу Змій злетів черговий раз…
- Де місце для страждань, емоцій, сліз?
Зі змія досить -
Більш наверх не ліз.
Урешті-решт картина маслом -
Змій в три вузли на голові у Бога,
А Єва з феміністським гаслом:
Усім чоловікам наставлю роги!
Коли замовкла
І прийшов до тями Він,
З-за хмари Розум виніс вирок всім:
Всевишній, ти давай сюди -
Усе, що ліпиш — то ліпи з води,
А це залиш усе отак як є -
Хоч ти й зробив - воно вже не твоє.
Хай далі самі.
Слово вже було.
Наполеонів, Гітлерів, Путло...
Переживуть
Голодомори і потопи,
Багатство, війни, від фасфудів жопи.
Порозумнішають,
Посадять власний сад,
А, як не зможуть — побудують ад.
І все одно повернуться до того,
Із чого вийшли:
Вийшли з слова Бога.
Почнуть творити новий світ
І в слові жити...
Прости їх, Господи -
Вони ще зовсім діти.
Я цим закінчу довгий аполог
Спочатку було слово!
Слово: Бог
20.05.18
ID:
792408
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 20.05.2018 01:45:33
© дата внесення змiн: 11.02.2023 09:35:09
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)
Вкажіть причину вашої скарги
|
