Жив у Карпатах з давніх літ
Рудий кудлатий пес Гавкіт.
Співав він зранку, а в обід
Ішов до лісу через брід.
Там слухав пташок, нюхав цвіт,
Кохав романтику Гавкіт.
Був друг у нього – сірий кіт,
Мав дивну кличку – Агапіт.
Тягнув до себе, мов магніт.
Любив він, вилізши на пліт,
Плисти рікою в білий світ,
З’їдати рибку на обід
І випивати чай з ягід.
А ще зі псом іти в політ,
Рушать на захід і на схід,
До моря і до пірамід,
Туди, де спека, і де лід.
У чоботах і без чобіт,
Пускати сміх рясний і піт.
Під звуки скрипок і трембіт
Стрибки робити і кульбіт,
Щоб грип не вхопить чи бронхіт
І мати м'язи, мов граніт.
А ще мив морду і живіт
В потоці, що біля воріт,
По вихідних вчив алфавіт
І пес Гавкіт і, звісно, кіт.