Ну і дівка! Вирви й викинь!
І чого з нею тільки не творили,-
І чого лиш непристойного про неї,
Хто раніше з нею був не говорили.
Я, страждаючи, все розумів,
Й не приймав їх щедрої науки:
Та від неї більш нічого я не знав,
Крім солодких снів й гіркої муки.
Понад визначеністю земною,
Ніби після чорного обвалу,
Все, сіяючи переді мною,
Личко світле випливало.
Чистою хмаринкою плила,
Через всі докори цього світу,
Жінка, що завжди була,
Хвилькою солодкою навіки.
Переклад з: В. Коржиков
—Ну и девка! Сорного сорней!
Да чего с ней только не творили.—
Что мне только мутного о ней
Ранние дружки не говорили.
Да и я, страдая, понимал,
Не приемля щедрой их науки:
Ничего я от неё не знал,
Кроме сладких снов и горькой муки.
Но над искушенностью земной,
Словно после черного обвала,
Все равно, лучась, передо мной
Светлое лицо её всплывало.
И чистейшим облаком плыла
Через все укоры мироздания
Женщина, которая была
Мне минутой сладкого страданья.