Тону. Повільно зникаю.
І немає нічого. Більше немає.
Ні світла, ані допомоги задля
Того, аби існувати далі.
Лабіринт. Ніде не знайти виходу.
А кожний поворот накличе біду.
Та йду. І продовжу іти надалі.
Попри печалі. Попри черговий біль.
Тунель. В кінці якого світло.
І ні звуку, ні руху, нічого.
Все пройде. Все скінчиться скоро.
Світло - потяг, а тунель - метро.
Світанок. Де розгублений світом.
І холодно аж мурашки тілом.
Посеред кімнати без інших тіней
Посеред літа, та досі іній.
Тону. Та знову зникаю.
І на дні, нажаль, ніхто не чекає
У пітьмі безкінечних невдач.
Я - невдача. Пробач.
