В одному містечку жила Синиця, дзьобик якої був тонкий і гострий, як спиця. Хатка Синиці складалася не з корінців, моху й пір’їн, а з цегляних стін. Була вона добротна, триповерхова. На першому її поверсі містилися кухня, ванна й туалет. На другому – вітальня й зала простора для занять спортом і танцями. На третьому – спальна та дві гостьові кімнати. Позаду хати в пані Синиці був город, на якому, що б ви думали, вона вирощувала? Не знаєте? Що ж, так тому й бути, скажу – жуків-листоїдів. Навіщо, спитаєте? Здогадалися вже? Саме так, щоб їх викопувати, сушити, маринувати і взимку споживати.
Якось у двері дому Синиці постукав Журавель, той, у якого плащ, як сніп із конопель. Почула ґаздиня, на якій була жовта блуза й накидка синя, відчинила двері.
- Чого тобі, Журавлику?
- В гості прийшов.
- У мене жаб та змій немає.
- А що є?
- Жуки-листоїди.
- Живі?
- Ні, запечені в тісті.
- Підійде.
- Тоді заходь.
Зайшов Журавлик-Журавель, в якого плащ, мов сніп із конопель, в дім Синички. Завела вона його до вітальні. Запропонувала сісти на дивані, ввімкнула пультом плазмовий телевіор, що висів на стіні. На одному з телеканалів ішла трансляція проєкту «Караоке на Майдані».
- Давай подивимось це, - запропонував Журавель.
- Гаразд, - погодилась Синиця.
Подивились птахи до кінця передачу, а тоді Журавлик і каже:
- А чи не час нам, ґаздинько, попити чайку з тими твоїми жуками, запеченими в тісті?
- О, друже, їжу треба заслужити. Та й небагато в мене жуків запечених.
- А скільки маєш?
- Три штуки. Як їх будемо ділити? Гм… У мене виникла ідея. Я зайду в Інтернет на ноутбуці, знайду там програму «Караоке». Кожен з нас проспіває три пісні, й отримає за них бали. Хто набере більше балів, того й запечинки з жуками будуть.
- Гаразд.
Синичка ввімкнула пісню «Ой синичко, ой, синичко, чом у тебе кругле личко…» Цю пісню вона добре знала, неодноразово співала вдома і у товаристві птахів. Тож набрала, співаючи її, більше балів, ніж Журавель.
- Тепер я вибиратиму пісню, .- мовив Журавлик.
- Ні. За правилами гри наступну пісню вибирає той, хто переміг.
- Гаразд.
Синичка вибрала цю: «І хай сніг собі мете, в мене тепла хатка є». І знову виборола першість.
- Ти щиро-дзвінко-весело заспівала цю пісню, Синице-сестрице, бо не могла інакше. В тебе й справді тепла хатка є. А я змушений покидати рідний край і летіти на південь, далеко, туди, де не мете сніг, не замерзають ріки, де я можу собі корм знайти.
- А ти залишайся. Перезимуєш в моїй хаті.
- Що ж я їстиму? Твоїми жуками я не зможу насититись.
- А ти жаб-вужів налови та й під сонцем насуши.
- А де я в тебе спатиму?
- В гостьовій кімнаті на третьому поверсі.
- Але я боюся по снігу ходити, в мороз літати. Що ж я буду всю зиму триматися хати?
- Звикнеш до холоду. Починай загартовуватися від сьогодні, зміцнювати свій імунітет.
- Як?
- Зарядку роби, скачи, танцюй, обливайся літньою водою, пірнай у холодну.
- Ти так робиш?
- Звісно.
- А давай спершу чаю поп’ємо, а тоді продовжимо розмову.
- Давай. Але ще одна пісня чекає нас, Журавлику!
- Я пам’ятаю.
Синиця ввімкнула накінець ось цю: «Небеса тремтять, журавлі летять у далекий вирій». На цей раз більше балів набрав Журавлик. Він її серцем відчував, кожний рядок тягнув-виводив протяжно й журливо.
- 2:1, Журавлику. Це означає, що дві перепічки мої, а одна твоя.
- Хай буде так.
- Але так не буде. Ти мене розчулив останньою піснею. І ще… ти – мій гість. Тому тобі перепаде на одну запечинку більше.
Журавель тільки крила в боки розвів. Повела Синиця його до кухні. Чай з м’яти-рути заварила, в горнятка налила. Запечинки на таріль виклала.
- Пригощайся, - мовила.
Попоїли вони гарно й Синичка повела гостя до спортивної зали. Там птахи під музику пострибали, покружляли, поприсідали, по периметру кімнати походили, побігали і навіть трішки політали. Аж повпрівали.
Коли посиділи, остили, вирішили до озерця податись, в його чистій водиці скупатись. Пішли. Скупались. Сіли на бережку. Аж чують журне «кру-кру-кру!»
- Та це ж мене сестри, брати, друзі, родичі гукають-шукають, де я так надовго пропав, не знають, - каже журавель.
- Ти їм не сказав, що йдеш до мене в гості?
- Ні. Повз твою хату проходив випадково, побачив на ній таблицю «Будинок Синиці» та й вирішив дізнатися, знаєш, як ти живеш-поживаєш. Добре з тобою я день провів. Все мені сподобалось – і обід, і розваги. Дякую за гостинність. Але, мабуть, я не залишуся в тебе на зиму, полечу у вирій. Не можу відірватися від своєї любої родини, покинути друзів, з якими все літо провів. Та і їм без мене ніяк. Чула ж, як вони сумно кричали, коли мене шукали? Тож бувай, Синице! Заходь до мене тепер у гості, поки я в теплі краї не помандрував. Я живу за рікою, ось там, дивись, де кущ калини й очерет. Дім у мене не такий великий, як у тебе, але в ньому знайдеться щось смачне для такої хорошої гості, як ти. Зайдеш?
- Мабуть.
- Тільки не відкладай надовго свій візит, бо десь за тиждень я відбуду до Африки.
- Дякую за запрошення, друже! Завтра-післязавтра чекай на мене!
Прийшла Синичка до Журавлика наступного дня по обіді. Не з порожніми руками прибула в дім. Торт принесла з ягодами, який сама спекла. Про те, що журавлі люблять їсти ягоди, дізналася з Інтернету. Журавель радий був бачити Синицю. Він познайомив її зі своєю родиною – дружиною та двома дітками. Посадив гостю на диван у кімнаті, яка була одночасно вітальнею і спальнею для батьків-журавлів. Поки господар помешкання носив пригощення на стіл, а його дружина смажила на кухні гусениці для Синиці, дітки-журавлята розважали гостю. Вони весело співали й танцювали біля неї. Коли стіл був накритий, всі сіли довкруж нього, їли, пили, балакали, співали. Як за вікном стало смеркатись, Синиця, подякувала родині Журавля за гостинність, побажавши всім її членам щасливої дороги і відбула додому.
- До зустрічі в наступному році! – крикнула, випурхнувши за поріг дому.
- До зустрічі, Синичко! – мовили в один голос журавлі.
ID:
774391
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 31.01.2018 17:07:09
© дата внесення змiн: 25.08.2021 14:57:34
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарно!. Сподобалося.
