Краплі дощу на гіллі, немов бісер.
Ранок зимовий цілує вікно,
А на дорозі заплаканий вітер
Перебирає калюж бите скло.
Ласощі дзьоба синичка квапливо
І підчищає пір'їнки свої,
Дятел в садку дріботить терпеливо —
Ось так він їжу шукає собі.
Ще день грудневий на зиму не схожий,
У цьому й є загадковість зими.
Ніжність сніжинок розсипле день гожий,
А небо синє всміхнеться землі.
Гарно! Як гарно, коли у задумі
І, мов у казці, кружля тихо сніг.
Легко йдемо ми з тобою, мов юні.
Легко, бо не відчуваємо літ
І усміхаємось спогадам, мріям,
Наче гортаємо книжку життя.
Ехом далеким колишні повір'я,
Ми, мов намисто, низали літа.
Осторонь, геть, дощові пішли хмари —
В нашім житті так бувало й не раз,
Бо там, де радощі, там є і чвари
І ми вчимося йти рівно ввесь час.
Срібні краплинки осипались з гілля,
Епос зима свій напише для нас:
Ранок і тихе, чарівне сніжіння.
Гарний акровірш, Олю! На моюдумку, слід було використати інший розмір, де б наголос падав не на 1-йсклад... У такому випадку сполучники на початку рядка були б не наголошеними, і ритміка вірша від того б виграла! Спробуйте... Мені це не по зубам!
Гарних прийдешніх свят Вам п.Олю!!! 
Чудовий вірш, Олечко! Дякую за задоволення 
