Їй не відкрила двері преса,
Їй защеміло на душі
Й на східцях боса поетеса
В сльозах зачитує вірші.
Я просто мимо йшов і бачив
Як її слухав простий люд,
А та читає вслух і плаче
Про світлий мир, та Божий суд.
Й на груди ліг нестерпний біль
За мій народ який загнали
Злі проповідники свавіль
І тихим шепотом приспали.
Скажіть куди народу йти,
Коли попереду вже прірва
І всі розведені мости
І там внизу вирує вирва?
Скажіть, куди народу йти
Й яку читать йому молитву
Щоб врешті решт скінчили битву
Два нерозумнії брати?
В очах людей я бачив страх
І кожен знав свою провину
У не відпущених гріхах,
За ненароджену дитину.
В очах людей я бачив біль
Сліпу покору й сильну втому
Від можновладницьких свавіль
Й що він не вірить вже нікому.
І закрутилась голова
І ладаном лягли на душу
Босої дівчини слова.
Їй не відчинить двері преса
Їй наболіло на душі
Й читає боса поетеса
Скроплені правдою вірші.
