Під мантією темряви
Сховалось все живе,
Лиш зорі одинокі сяють
І місяць човником пливе.
Одних людей пітьма лякає,
Злодюжок різних прикриває,
Приносить в дім і сон, і спокій,
Комусь – безсоння й сум глибокий.
Ми звикли вже, що день минає
І все навколо завмирає,
Зникають в тиші ночі звуки
І спочивають ноги-руки.
Зазвичай ми не панікуєм,
По цій причині не сумуєм,
Бо завтра день новий почнеться -
Нам теплим сонечком всміхнеться.
І треба вірити напевне -
Він буде радісним, чудовим,
Бо світло завжди з нами в серці,
А ніч - подія тимчасова.