Я обпеклась тобою, бачиш злізає шкіра
І моя гордість на рівні твоїх слідів
Поки холодне сонце кволу зїдає віру
Ти брешеш, шо не хотів?
Я помираю, голосом твоїм отруєна
Пальцями видерта із звичного світу
Ти усе стверджуєш, шо то не твоя війна
Не дозволяючи бігти
Хочу - не хочу, а як зрозуміти?
В тобі вся суть, з неможливістю вибору
Я маю крила - без змоги летіти
В своїй бездії стаючи винною
Важко вдихнути, коли ти поруч
Шипами в горло, пальці до хрусту
Переконати, що здатна боротись
Вірити - колись відпустиш...
Вражаючий вірш... 
