Поговори зі мною, благаю, поговори.
Чому, поясни, досі я пам’ятаю ті вечори,
Очі твої переслідують навіть у снах.
В них потопаю – я в небі загублений птах.
Слова переповнюють душу, рвуться за край.
Знаходять притулок деінде, не кажуть «прощай».
Лишаються спогади, їм не вдається втекти,
Покину! Забуду! Зостався лиш крок до мети.
Я буду мовчати, а ти говори, говори.
На кого, скажи, марнувала свої вечори?
Тобі не сховатись від мене навіть у снах,
Тепер ти у мене в полоні, тепер ти – мій птах.
