Я намалюю краплями портрет
на склі вікна порою дощовою.
Він збереже думок моїх секрет,
яких уже зібралося сувої.
Я намалюю твій дівочий стан
і пустотливі, завжди ніжні, руки,
і гострий погляд крізь часу туман,
і пісню серця з нотками розпуки.
Я намалюю промені нічні,
що шлють із неба ще далекі зорі.
Вони, як твої очі чарівні,
крапки розставлять у одвічнім спорі.
Я намалюю жадібні вуста,
що завжди так бажали поцілунку!
Картину цю я бачу неспроста,
вона бринить в душі надії трунком…
Я намилюю лагідну тебе,
що в сонці розчинилася зимовім.
Упавши весняним дощем з небес –
даруєш нині почуття казкові!
19.07.2017
