Де сині озера із небом злились воєдино,
Де давні ліси таємничо запрошують всіх,
Там рідна земля, синьоока моя Батьківщина,
Там цвіт України – пісенна та щедра Волинь.
Стежками-стрічками нечутно пробігло дитинство,
І вишита доля відбилась на рушнику.
Візьму я у руки матусину білу сорочку
І з нею сміливо в незвідані далі піду.
Безкраї поля, і сонцем налите колосся,
Барвистий місток над озерцями в небі висить…
І небо, і жито в любові злилося,
Мій краю коханий, моя синьоока Волинь…
