...і наче з затакту почнеться історія знову,
палкий монолог про утрачений знак покоління.
...Мчать о́лені срібнорогі, сурмлять роги - зголошують лови,
лише ярий буй-тур утікає з облоги, ховає скривавлене тім'я.
Яр-Туре, криваві сліди на снігу добра мітка для ловчих,
в які хащі пропащі несешся і кличеш свій нарід на згубу? -
о нетямна громадо, копита натруджуєш мовчки,
покидаєш напризволяще землю о́брану, серцю любу...
Де твій шлях у майбутнє, де гордість могутнього звіра,
благородність постави, залюбленість в мрево блакиті? -
де прапо́ри звитяг, коли серце згризає зневіра,
де промінне тяжіння стежок на поляни сяйні, соковиті?..
О нетямна громадо, зневажуєш божі закони,
чи знайдеш на тім світі безпечнеє місце від кулі!..
Куленосная звабо людська, пощади хоч ікони,
як не слабшу природу м'яку олениці й косулі...
...Батьківщино прелюба, чи на те ти кривавила тім'я -
Бабин Яр, Соловки, мори голодом, сніжні гулаги -
щоби діти твої, поневажене божеє сім'я,
забували про тяглість лица́рську до честі й відваги...
Батьківщино премила, що в час найлютішої скрути -
на смутні руйнови́ща, померклого неба обвали -
пломенила у серці пелюстку червоної рути
на ознаку скорботи, що сина твого́ відібрали...
Батьківщино єдина, місцино корінна, безпечна,
де лиш пам'ять, мов ріг на облаву, голосить-волає:
о нетямна громадо! - тут вагання уже не доречне -
хто утратив чуття Батьківщини, той батьківщини не має!..
(Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів: Сполом, 2013)