Спить солдат,
поволі догоряє свічка,
лиш дрижать метеликами вії.
Золота коса
і жовто-синя стрічка...
А надворі вітер снігом віє.
Все пройшла-
і заборону військкомату,
всупереч сльозам в очах родини.
Як змогла
вона у руки зброю взяти,
дівчина, недавно ще дитина ?
Спить дівча.
Сирий бушлат і чорні берці,
камуфляж в зелених візерунках.
Зазвичай
їй біле плаття би до серця,
туфлі на високих закаблуках...
Що вона
юнацьким серцем відчувала,
як в заграві бойового пекла
На плечах
посеред вогняного шквалу
рятувала хлопця з небезпеки.
Не з добра
надворі злий донецький вітер
дівчині співає про Поділля,
про той край -
жаданий,мирний, добрий, світлий,
про садочок з вишнями на гіллях.
По війні
іде дівчина крок за кроком,
затаївши страх, забувши втому.
Хай у сні
примариться їй мирний спокій
в маминих долонях біля дому.
Може в снах
прийде закоханий хлопчина
і насмілиться її поцілувати,
як весна
запалить очі-намистини,
через кров,вогонь, болючі втрати.
Біль і гнів,
переплавляючи у силу,
піднялась вона над божевіллям...
...На війні, поки що, спить дівчина мила,
дівчинка з далекого Поділля.
